11 жовтня 2025 року Президент України підписав Закон №4632-ІХ, яким держава гарантує збереження грошового забезпечення для військовослужбовців, звільнених із полону, які через складні захворювання не можуть продовжувати службу та потребують тривалого стаціонарного лікування.
Документ передбачає, що такі військові отримуватимуть щомісячну додаткову винагороду у розмірі 50 000 гривень до моменту визначення їхньої подальшої придатності до військової служби або звільнення з неї. Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування.
Умови виплати
Виплата передбачена для військовослужбовців, які після звільнення з полону перебувають на стаціонарному лікуванні понад 30 календарних днів у зв’язку із захворюваннями, травмами, пораненнями, контузіями чи каліцтвами, що потребують тривалого лікування.
Додаткова винагорода у 50 000 гривень виплачується щомісячно протягом усього періоду безперервного стаціонарного лікування. Порядок та умови виплати визначатиме Кабінет Міністрів України.
Водночас виплата призупиняється, якщо військовослужбовцю повідомлено про підозру у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України або військових кримінальних правопорушень. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком за такі злочини виплата не здійснюватиметься.
Розслідування обставин травм і поранень
Законом також внесено зміни до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Відтепер, якщо захворювання або травма військовослужбовця спричинені діями противника — у тому числі під час перебування в полоні — розслідування обставин отримання ушкоджень не проводиться.
У таких випадках довідка про обставини захворювання, поранення чи каліцтва складається протягом п’яти днів з моменту отримання первинного медичного документа (або довідки про перебування в медзакладі). Документ надсилається до лікувального закладу, де перебуває військовий, або до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Наступні кроки уряду
Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня опублікування закону має ухвалити всі необхідні нормативно-правові акти для його реалізації та привести чинні документи у відповідність із новими положеннями.
Також міністерства та інші центральні органи виконавчої влади зобов’язані протягом місяця внести зміни до своїх нормативно-правових актів, щоб забезпечити виконання положень нового закону.