16 червня 2026 року судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 620/10029/24, яка безпосередньо впливає на право родин померлих військовослужбовців на одноразову грошову допомогу.
Справу розглядали 12 суддів.
П’ятеро з них не погодилися з рішенням більшості та виклали окремі думки.
І це важливо, оскільки йдеться не про технічну юридичну суперечку, а про принципове питання:
15 млн грн чи 750 прожиткових мінімумів має отримати родина військовослужбовця, який помер під час виконання обов’язків військової служби, якщо причиною смерті стало захворювання?
Що вирішив Верховний Суд?
У справі № 620/10029/24 військовослужбовець помер під час виконання бойового завдання.
Причиною смерті була гостра печінково-ниркова недостатність. Водночас Центральна ВЛК встановила, що захворювання та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.
Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік родини.
Верховний Суд ці рішення скасував.
Більшість суддів виходила з того, що виплата 15 млн грн передбачена у разі загибелі військовослужбовця або його смерті внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва. Смерть від захворювання, навіть пов’язаного із захистом Батьківщини, на думку Суду, не дає підстав для такої виплати.
Ми з таким підходом не погоджуємося.
Що говорить Закон?
Пункт 3 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сьогодні прямо встановлює:
«розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень».
Закон не говорить:
— тільки якщо смерть настала внаслідок поранення;
— тільки внаслідок контузії, травми чи каліцтва;
— тільки за певної медичної причини смерті.
Він встановлює інший критерій:
«загибель (смерть) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби».
Більше того, Закон № 4546-IX, яким ця норма була викладена в новій редакції, прямо передбачає її застосування з 24 лютого 2022 року.
Тобто сьогодні питання вже не можна зводити лише до тлумачення Постанови Кабінету Міністрів № 168.
Над постановою Кабінету Міністрів є Закон.
Кабінету Міністрів законодавець надав повноваження визначати розмір ОГД у період воєнного стану.
Але підзаконним актом не можна звузити право, яке встановив Закон.
А що насправді мав на увазі законодавець?
Це питання особливо цікаве, тому що Верховний Суд, аналізуючи Закон № 4546-IX, звернувся до пояснювальної записки до відповідного законопроєкту.
Суд звернув увагу на те, що однією з причин законодавчих змін була необхідність врегулювати питання виплати ОГД родинам військовослужбовців, які померли під час перебування у полоні.
Але якщо ми вже звертаємося до пояснювальної записки для встановлення волі законодавця, її варто читати повністю.
На самому початку документа автори законопроєкту прямо зазначили:
«Конструкція норми дозволяє зробити висновок, що вказаний розмір одноразової грошової допомоги в період дії воєнного стану отримують всі військовослужбовці, які загинули (померли) під час виконання ними обов’язків військової служби».
І далі ще чіткіше:
«законодавець не передбачає додаткової необхідності встановлювати причину смерті військовослужбовця».
Тобто пояснювальна записка, до якої звертається Верховний Суд для з’ясування мети законодавця, сама містить положення, яке суперечить звуженому тлумаченню права на 15 млн грн залежно від медичної причини смерті.
Так, далі автори законопроєкту окремо говорять про військовослужбовців, які померли у полоні.
Але це не перетворює полон на єдину мету законодавчих змін.
Більше того, сама Верховна Рада сформулювала норму так:
«під час виконання ним обов’язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні».
Ключові слова — «у тому числі».
Полон включений до загального правила як один із випадків. Він не обмежує все правило лише випадками смерті в полоні.
Тому виникає закономірне питання:
якщо Суд використовує пояснювальну записку для встановлення волі законодавця, чому враховується її частина про полон, але залишається поза увагою прямо сформульована позиція авторів законопроєкту про те, що причину смерті для виплати 15 млн грн додатково встановлювати не потрібно?
П’ять суддів Верховного Суду сказали «ні»
Четверо суддів — В. М. Кравчук, А. А. Єзеров, О. П. Стародуб та С. М. Чиркін — виклали спільну окрему думку.
Окрему думку висловила також суддя Н. В. Шевцова.
Тобто з рішенням більшості не погодилися п’ять із дванадцяти суддів палати.
Їхня принципова позиція полягає, зокрема, в тому, що Кабінет Міністрів уповноважений визначати розмір ОГД, але не може підзаконним актом звужувати встановлені Законом підстави для її отримання.
І це повертає нас до фундаментального питання ієрархії нормативно-правових актів: постановою Кабінету Міністрів не можна забрати право, яке надає Закон. «Це створить навантаження на бюджет».
Є у постанові Верховного Суду ще один аргумент, який, на нашу думку, потребує окремої уваги.
Суд зазначив, що 15 млн грн є винятковою соціальною гарантією воєнного часу, а її розширене застосування без належної правової підстави могло б призвести до необґрунтованого навантаження на Державний бюджет, у тому числі на видатки, пов’язані із забезпеченням обороноздатності держави.
Але тут виникає принципове питання:
чи можна називати «розширеним застосуванням» вимогу застосувати саме те, що прямо написано в Законі?
Якщо парламент встановив право родини на певний розмір соціальної виплати, бюджетна доцільність сама по собі не повинна ставати підставою для звуження цього права.
Якщо держава вважає встановлену законом гарантію надмірним навантаженням на бюджет — це питання до законодавця.
Верховна Рада може змінити Закон.
Але доки Закон діє, його положення мають виконуватися.
Особливо коли йдеться про гарантії родинам тих, хто захищав державу.
Чому ця справа ще не ставить крапку?
Постанова Верховного Суду від 16 червня 2026 року має враховуватися іншими судами, і це створює серйозні ризики для родин.
Ми не будемо створювати ілюзію, що такі справи сьогодні легко виграти. Але важливо й інше.
П’ять із дванадцяти суддів палати не погодилися з рішенням більшості.
Після постанови від 16 червня 2026 року залишаються судові рішення на користь родин військовослужбовців, які померли від захворювань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Після прийняття Закону № 4546-IX маємо ще й пряму законодавчу норму про 15 млн грн у разі загибелі (смерті) під час виконання обов’язків військової служби, яку законодавець поширив на правовідносини з 24 лютого 2022 року.
Тому родинам, яким замість 15 млн грн призначили ОГД у розмірі 750 прожиткових мінімумів або відмовили у виплаті 15 млн грн, не варто сприймати таке рішення як остаточне лише через постанову Верховного Суду від 16 червня 2026 року.
Необхідно аналізувати кожну справу окремо: обставини смерті, висновок ВЛК, виконання бойових завдань, рішення відповідної комісії та редакцію законодавства, яка підлягає застосуванню.
І ставити головне питання: чому державний орган не застосував пряму норму Закону, яка встановлює 15 млн грн?
Бо в правовій державі відповідь на питання про права людини має починатися не з того, скільки коштів передбачено в бюджеті.
Вона має починатися із Закону.