Родини зниклих безвісти та полонених оборонців України, яких щодня стає дедалі більше, часто не знають, куди звертатися, а якщо знають – то це ціла низка державних органів, стоси довідок, часто відписки і переадресації з однієї установи до іншої. Відсутність належної комунікації.

Чому так відбувається? Як захистити права родин безвісти зниклих та військовополонених? Та що повинна зробити влада спільно з громадськістю, щоб родини оборонців України відчували повагу та захищеність з боку держави.

Про все це в інтерв’ю на Цензор.НЕТ розповіла голова правління Українського центру захисту прав людини Людмила Денісова.

– Після того, як вас звільнили з посади Омбудсмена, ви створили громадську правозахисну організацію. Вона працює вже пів року. Скажіть, із чим найбільше зараз до вас звертаються люди?

– У червні минулого року ми створили з моїми колегами, правозахисниками, юристами-практиками таку громадську правозахисну організацію “Український центр захисту прав людини”. У цьому форматі ми працювали до листопада. А далі побачили, що до нас пишуть на нашу електронну пошту (у нас є сайт, де ми публікуємо поради людям), що збільшилася кількість звернень людей, які шукають своїх рідних, які зникли безвісти або опинилися у полоні. І вони просили допомогти їм у розшуку або взагалі у зв’язках з державними органами влади.

– Це йдеться про військових чи про цивільних?

– І про військових, і про цивільних. І ми вирішили від початку грудня відкрити “гарячу лінію”. Вона у нас працює за номером 0 800 33 07 09. Також започаткували роботу окремого нашого проєкту – центру допомоги полоненим та їхнім сім’ям. На початок березня отримали понад 400 дзвінків. З них понад 300 – від тих, хто шукає своїх рідних. Від людей, які не можуть отримати відповідний статус, щоб оформити пільги, соціальні державні гарантії, які передбачені законами. Але люди не можуть добитися їх, тому ми робимо адвокаційну підтримку, юридичну підтримку. Допомагаємо звернутися до відповідних органів, причетних до розшуку.

100 звернень надійшли із соціальних питань. Це дуже різні запити – і оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи, і як пенсію отримати, коли людина була на окупованій території або і зараз територія окупована. Вона не може ні взяти довідки, ні оформити відповідні виплати. Багато-багато інших питань. Зокрема, субсидії. Але найбільше звернень від родин військовослужбовців щодо отримання належних виплат і пільг.

– Я коли писала текст про зниклих безвісти, то не знайшла чіткої цифри, скільки у нас зниклих безвісти станом на березень, і скільки у нас людей в полоні.

– Ситуація складається так, що цифр таких немає. Ми користуємося цифрою, яку поширює Міжнародна комісія зниклих безвісти, яка розташована у Женеві – 15 тисяч.

Уперше ця цифра була озвучена ще у грудні 2022 року і до цього часу не змінюється. Така ситуація дивна, тому що кожний день кількість дзвінків у нас збільшується. Кількість людей, що зникають безвісти, теж. Не тільки військових, але і цивільних. А скільки Російська Федерація вивезла, депортувала з української території, яку тимчасово окупувала?

Щоб отримати офіційні дані, ми звернулися до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Але отримали відповідь, що для обліку даних про зниклих безвісти осіб створюється Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти, держателем якого є МВС України. Крім того, Уповноважений поінформував, що станом на 20.02.2023 “реєстр осіб, зниклих безвісти, перебуває у стані розробки МВС України, надати інформацію про кількість осіб, внесених до реєстру, неможливо”. Додатково Уповноважений повідомив, що збір інформації про громадян України, що постраждали внаслідок збройної агресії, зокрема і про зниклих безвісти, здійснює Національне інформаційне бюро.

Також він нам повідомив, що він не опікується цією інформацією. У його повноваженнях це не написано. І порадив нам звернутися до Українського національного центру розбудови миру, який виконує функції Національного інформаційного бюро відповідно до Женевських конвенцій.

– І що сказали в бюро?

– Ми звернулися до Українського національного центру розбудови миру, який виконує функції Національного інформаційного бюро відповідно до Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими та про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, з аналогічним запитом. На наш запит отримали інформацію, що держателем реєстру є МВС, а повноваження щодо забезпечення розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вирішення інших питань, пов’язаних з цим, покладені на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Крім того, НІБ зазначив, що “інформацію щодо загиблих, полонених чи зниклих оборонців України можуть розголошувати виключно органи сектору безпеки і оборони”.

Тобто на сьогодні ми не маємо даних про те, скільки ж осіб зникли безвісти.

– “Прекрасно”…

– Така ситуація, на жаль. І в чому тут проблема – коли ти не знаєш, скільки ти людей шукаєш, ти не знаєш взагалі, кого ти шукаєш, яка у тебе перспектива. Наприклад, у повноваженнях Уповноваженого з питань зниклих безвісти чітко написано – він очолює всі ці пошукові групи. А скільки таких груп має бути, якщо ми не знаємо, скільки шукаємо? І це ж вони територіально мають бути прив’язані. Тобто обов’язково треба мати цю інформацію. Може, вони і знають, але не оприлюднюють. Я б дуже була рада, щоб вони знали. Але на сьогодні ці звернення, які надходять на “гарячу лінію”, на жаль, не підтверджують те, що держава має такі цифри і робить такі пошуки.

– Наскільки я зрозуміла, що в Уповноваженого з питань зниклих безвісти працює дуже мало людей. У них не було державного фінансування. Їх фінансував до останнього часу фонд “Відродження”. Я так розумію, що у них не тільки штат, який приймає ці дзвінки, обмежений 8 людьми, але і пошукових груп не так багато.

– Так оце і є проблема. Людина жива, поки вона не забута.

– Ви не питали, скільки цих груп?

– Ми не питали, скільки їх там працює. Нам було цікаво все ж таки, як вони роблять ту роботу, яка у них в обов’язках прописана. Якщо у тебе немає людей, тобі потрібно робити все, щоб вони у тебе з’явилися. Мати докази. А люди розраховуються на ту кількість роботи, яка у тебе є. Тобто це все математичний підхід. Якщо ти говориш, що тобі потрібно знайти 15 тисяч, то для цього тобі потрібен такий-то штат. Залучати громадські організації. Це ж є. Ми говоримо: залучайте нас, наших членів громадської організації. Ми будемо допомагати. Ми ж всі за одне – знайти цих людей, дати підтримку членам родин, які шукають (своїх близьких. – Ред.) або вже знайшли в полоні.

– Я так розумію, що якщо немає реєстру зниклих безвісти, якщо немає зареєстрованого статусу, то, по суті, родичі зниклих безвісти не отримують ніяких соціальних гарантій від держави, тому що у них немає папірця?

– Знову ж таки, ми запитали в МВС, коли ж буде цей реєстр зниклих безвісти? Може, вам виділяли кошти, може, їх недостатньо. Вони написали, що кошти взагалі ніхто не виділяв, що вони за рахунок бюджету МВС це роблять. А на наше питання, коли людина отримає статус зниклої безвісти, вони чітко відповіли, що тільки після того, як вона буде занесена до реєстру. Ось у нас є відповідь. Це написано чітко чорним по білому. Реєстру немає. Тому люди вимушені подавати до суду.

Тобто спочатку вони звертаються у військову частину. Через різні обставини відповіді своєчасно або взагалі не надаються. Це теж ускладнює процес.

– Самі військові часто не знають, де їхній штаб розміщений.

– Усе дуже ускладнено. Людину шукають 8-10 місяців.

До нас звернулися родини військовослужбовців, які у різні періоди зникли безвісти. Вони повідомили, що від моменту зникнення безвісти військовослужбовців та безкінечних самостійних запитів про розшук вони так і не отримали жодної відповіді та документального підтвердження про долю своїх рідних.

Їм ніхто не дає довідку, що вони зникли безвісти. Якщо у тебе немає довідки, тобі не нараховуються належні виплати.

Тобто, якщо є закони і в законах чітко написано, що ти отримуєш статус тоді, коли тебе внесли в реєстр, то потрібно його зробити.

Так само відбувається і зі статусом людини, позбавленої особистої свободи (полонені). Теж у нас є закон, який набрав чинності ще 19 листопада 2022 року. 15 листопада було ухвалене рішення Кабінетом Міністрів, яким чином створюється реєстр осіб, позбавлених волі. Все прописано, все дуже добре. Але реєстру досі немає. Тобто, створена комісія в Міністерстві реінтеграції, яка опікується цим питанням, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи. Але без реєстру все одно нічого не буде.

– І незрозуміло, коли він з’явиться…

– У нас відповідь Міністерства реінтеграції, де чітко написано, що і як вони роблять, коли, скільки до них звернулося, скільки вони надали статусів, скільки не було підтверджень документів. На грудень не зверталася жодна родина, щоб отримати статус члена сім’ї особи, позбавленої особистої свободи. Це все якійсь нескінчений бюрократичний процес… Але де людина між тими рішеннями, які були ухвалені? Вона має відчути, що її захищають, що шукають її рідних, що вносять всі можливі дані в реєстри, щоб обміняти і щоб підтримати родину, яка залишилася сам на сам без чоловіка або дружини.

– Мені здається, у нас є якась така проблема, вона пов’язана зі структурою – у нас є Міністерство соціальної політики, Міністерство ветеранів, Міністерство реінтеграції, очевидно, що і Міністерство оборони, а є ще й Уповноважений з прав людини. Але в контексті всіх соціальних виплат і пошуків люди не розуміють, куди їм іти і кого просити?

– Я з вами погоджусь. Крім згаданих вами органів, є ще Національне інформаційне бюро, яке створено за Женевською конвенцією. Є Національна поліція, МВС. Потім Координаційний штаб поводження з військовополоненими, Об’єднаний штаб СБУ.

Є дорожня карта, яку розповсюджують усі ці компетентні органи, в якій зазначено, куди людина має звертатися. Але іноді люди не знають навіть таких органів. Не знають, де вони розташовані. Вони пишуть. Вони телефонують.

Але потрібно знати, що 70% тих, хто до нас звернувся, вже зробили, знайшли ту дорожню карту, написали в усі ці органи. І їм жодного разу не надали відповіді. Тобто 30% – так, вони не знають. Іноді нам же телефонують і пишуть з тимчасово окупованих територій. Тобто, у нас таким чином побудована програма, що до нас можна зателефонувати. У будь-який час, будь-який день, навіть якщо ми не працюємо у суботу-неділю, вони всі записуються. Оператор у понеділок приходить і всім телефонує.

– Вони якраз на це і скаржаться, коли пишуть журналістам, уже така остання стадія: ми все розуміємо, що це складно, але ми не відчуваємо, що ми комусь потрібні.

– І це головне. Ти ж чиновник, сидиш на своєму робочому місці, у тебе все добре. Ну, сьогодні була якась тривога. Але ти не в такому жаху, в якому перебувають ці хлопці щохвилини. І коли їх не може знайти їхня рідна людина, дайте лад. Дайте їм відповідь. Дякую всім органам. Всім! Кому б ми не писали, нам всі відповідають. Я просто за це дякую державним органам. Жодного разу не порушили терміни. А якщо їм потрібно додаткову інформацію зібрати, вони пишуть: ми продовжуємо терміни. Це добре. Ми дуже гарно співпрацюємо з Координаційним штабом поводження з військовополоненими.

Нам людина зателефонувала. Вона каже: ми не можемо знайти рідного. Наш оператор фіксує інформацію, яку ми використовуємо для скерування запитів до компетентних органів або допомагаємо людям сформувати такі запити. Отримавши додаткові матеріали від родини, ми спрямовуємо їх до відповідних органів.

– Були випадки, коли вам вдавалося так знайти людей?

– Звичайно. Вже є три випадки серед родин, які до нас зверталися, коли їхні рідні були звільнені з полону РФ під час обміну.

Хочу сказати, що ми працюємо системно. Жодне питання ми не знімаємо з контролю до повного його вирішення. Кожна людина не залишається поза увагою, ми перебуваємо з громадянами у постійній комунікації. Під час нашої робити ми виявляємо головні проблеми, з якими стикаються родини. Тому ми готуємо відповідні роз’яснення, публікуємо їх на сайті, в телеграмі. Усі роз’яснення тут.

Головна проблема на сьогодні – це байдужість влади, яка зобов’язана робити цю роботу, забезпечувати дотримання права на звернення людини, права на інформацію, а вони цього не роблять.

Тому ми  сьогодні виступаємо адвокатами людей, які до нас звертаються, та допомагаємо їм. От, наприклад, до нас звернулися родичі зниклих безвісти та полонених бійців 24 бригади з проханням про допомогу у формуванні звернень до органів влади. І ми це все зробили та отримали відповіді.

– Можете пояснити, яка там проблема?

– Ось, наприклад, дружини, матері та сестри 36 бригади прийшли до нас з товстелезними папками. У цих папках – цілі стоси документів від різних органів, які потрібно зібрати для отримання відповідних статусів та гарантованих державою соціальних гарантій.

Я думаю, що це просто неправильно побудована робота щодо комунікацій з такими людьми, які шукають своїх рідних.

– Ми вже зачепили цю тему, що у нас багато міністерств. У них функції розпорошені. А ми ухвалювали багато якихось законів. Наскільки взагалі ця система активна, ці закони працюють, чи взагалі треба сідати і переписувати все, по факту?

– Наш досвід роботи доводить, що потрібен єдиний державний орган, до якого має звернутися громадянин з питань розшуку рідних, отримання зворотного зв’язку, комунікацій щодо місцезнаходження полоненого родича, отримання відповідного статусу та реалізації права на отримання пільг та гарантій як оборонцем країни, так і членами його родини.

Через відсутність визначеного державою єдиного органу родина місяцями не має інформації про долю розшукуваної особи та не знає, який державний орган має надати відповідь про знаходження розшукуваного.

Вже лунають пропозиції від окремих політиків створити якусь окрему службу, в якій буде працювати 10 тисяч кейс-менеджерів, або ветеранських нянь, або менторів.

Що ми пропонуємо? Вивчивши міжнародну практику та звернення громадян, ми вважаємо, що має бути визначений єдиний орган, який буде опікуватися нашими Героями, і це може бути Мінветеранів.

Міністерство ветеранів потрібне. Але щоб воно займалося не тим, що вони зараз пропонують створити структуру ветеранського менторства, щоб на 100 людей, 100 ветеранів був 1 ментор, який буде навчати їх отримати ці державні гарантії, щоби обійти всі ці бюрократичні процедури. Може, спершу потрібно ліквідувати ці бюрократичні процедури?

Яка програма, наприклад, є в Сполучених Штатах Америки. Там теж тренінги проводяться. Але спочатку вони забезпечують грошима, приміщенням, де жити, медичним лікуванням, реабілітацією, а потім вже дають ментора. А у нас для того, щоби ці перепони пройти – ментор.

Ось і Галина Третьякова, голова комітету з соціальної політики, разом з Міністерством соціальної політики за гроші USAID хоче зробити, щоб це були типу волонтерські няні, кейс-менеджери, щоб навчити працівників, які підпорядковані Міністерству соціальної політики, так, щоб зробити цю дорожню карту нову, куди буде звертатися ветеран. І щоб цю дорожню карту йому надавали, щоб він знав, що йому потрібно піти, наприклад, в центр зайнятості, що там йому дадуть можливість професійного навчання, якоїсь нової професії.

Мінветеранів, згідно із законом, веде відповідний реєстр ветеранів. У ньому накопичуватиметься інформація для забезпечення державних гарантій усім нашим захисникам.

Тоді не потрібно буде створювати додаткові служби і навчати, як подолати бюрократичні процедури, які створені законами або невиконанням цих законів.

Громадянин має звертатися до одного державного органу, і вже це міністерство має забезпечити відповідний обмін даними між всіма державними реєстрами, щоб людина не обходила всі інстанції, щоб процедура отримання відповідних статусів була прозорою та доступною.

Крім того, це також унеможливить дублювання даних, спростить можливість отримання інформації, забезпечить належний рівень соціальних гарантій для цих категорій громадян.

Тільки у випадку, коли бюрократичні процедури зведені до мінімуму, людина отримує у найкоротшій строк результат – відповідний статус, право на пільги та соціальні гарантії, передбачені законодавством, – державна політика може вважатися людиноцентричною.

– Ми почали говорити про отримання державних гарантій. Президент ще в лютому 2022 року сказав, що за кожного загиблого / померлого військового буде виплачено 15 млн грн родині. Але я не знаю таких випадків.

– До нас величезна людей звертається, які не можуть оформити цю допомогу. Чому? Тому що порядок забезпечення цієї виплати затверджує кожен орган сектору безпеки і оборони України. Тобто, у кожного є свій порядок. Зараз є наказ саме міністра оборони від 25 січня 2023 року, де вже змінений механізм отримання цих 15 млн. Спершу родина загиблого / померлого отримає 3 мільйони, а решту – протягом 40 місяців.

Так, до Центру звернувся батько військовослужбовця з питань отримання виплат належного грошового забезпечення його загиблого сина, учасника АТО, учасника бойових дій, сприяння в отриманні всіх необхідних документів для здійснення виплат, передбачених чинним законодавством України, та оформлення пенсії по втраті годувальника.

На неодноразові запити батька військовослужбовця до військового комісаріату документи з військової частини він не отримав, що не дозволило оформити виплати та компенсації, передбачені чинним законодавством України.

Інший випадок: до Центру звернувся батько військовослужбовця, який загинув ще 27 квітня 2022 року. На прохання батька районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки п’ять разів подавав запити до військової частини щодо отримання відповіді стосовно справжніх причини смерті сина (яку кожен раз називали різну, зазначивши, що ця інформація засекречена) та направлення належних документів для оформлення одноразової грошової допомоги за загиблого сина, але відповіді до цього часу так і не отримали, хоча минув майже рік.

Як повідомляють батьки, які втратили найдорожче у своєму житті – своїх синів, справжніх героїв України, наших захисників – їхні звернення до Міністерства оборони України теж були проігноровані.

Тому з метою забезпечення дотримання прав людини та соціальних гарантій членів родин загиблих військовослужбовців, для допомоги в отриманні всіх необхідних документів для здійснення виплат, передбачених чинним законодавством України, ми вимушені звернутися до міністра оборони України Олексія Резнікова. Очікуємо на відповідь та ухвалення державницького рішення, спрямованого на розв’язання проблем родичів загиблих захисників.

Але потрібно не забувати і про цивільне населення, яке постраждало в районах проведення воєнних (бойових) дій. На жаль, у нас немає закону про державні гарантії підтримки цивільного населення. Тобто на сьогодні, якщо людина загинула в районі ведення бойових дій, то її родині – 4100 гривень на поховання. І все. А міжнародний досвід говорить про те, що потрібно розробити таке законодавство. Наприклад, є Хорватія. У них є закон про захист цивільного населення. Нам потрібно теж про це подумати.

– Є ще проблема дітей, яких вивезли.

– Так. Про депортацію РФ українських дітей мені стало відомо ще до повномасштабного вторгнення. Тоді я була на посаді Уповноваженої ВРУ з прав людини і отримала дані про громадян, яких РФ депортувала з тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей ще 18 лютого 2022 року. Серед них були діти, зокрема і сироти, яких на той момент було понад 2 тисячі.

Я нещодавно зустрічалося із Шоном Салліваном, який є головою громадською організації “Місія 823”. Він нам запропонував співпрацю, нашому Центру, щодо організації роботи з повернення дітей, які були депортовані Російською Федерацією з тимчасово окупованих територій України. Ми з ним домовилися, що будемо цим займатися. Зараз він працює в Америці щодо благодійної підтримки.

– Це той самий морський піхотинець, який евакував українських дітей з небезпечних регіонів?

– Так, той самий. Ми сподіваємося на підтримку його організації. Ви знаєте, що Єльський центр ідентифікував 6 тис. дітей, які вивезені до Російської Федерації. За даними ЗМІ РФ, вони вивезли понад 3 мільйони наших громадян, з яких 700 тисяч – діти.

Але зараз звертаються жінки, які говорять, що дітей вивозили з тимчасово окупованих на той час територій Харківської, Запорізької та Херсонської областей. Є такий табір в Російській Федерації, “Медвежонок”, куди вивезли наших дітей. І батькам говорять: ми ваших дітей не повернемо. Це величезна трагедія. Це ж геноцид українського народу. Це одна з ознак геноциду українського народу.

Але що робить держава? 17 червня 2022 року був створений Координаційний штаб з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією проти України. Його очолює пані Верещук. Але я, на жаль, не знайшла жодної інформації, коли він збирався в останній раз або взагалі. У березні минулого був створений ще один штаб – Координаційний штаб з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану. Через рік, у березні 2023 року, його очолила також Верещук. У повноваженні цього штабу є повернення в Україну дітей, депортованих на тимчасово окуповану територію або територію РФ чи інших країн.

Сподіваємося, що ці створені Координаційні штаби виконають свої функції і зроблять все для повернення дітей в Україну, а ми, Український центр захисту прав людини, готові всіляко сприяти і допомагати в цьому.

Тетяна Ніколаєнко, Цензор.НЕТ.

ukУкраїнська