Після оприлюднення постанови Кабінету Міністрів України № 768 ми детально проаналізували її положення та підготували роз’яснення щодо нового експериментального проєкту і мотиваційного контракту.
Безумовно, документ містить низку позитивних новел: визначений строк контракту, додаткові фінансові стимули, можливість обрати військову частину, право на звільнення після завершення контракту та систему відстрочок від повторної мобілізації.
Однак аналіз постанови свідчить, що вона не дає відповідей на низку принципових питань, від яких безпосередньо залежить реалізація прав військовослужбовців.
І проблема полягає не лише у відсутності окремих процедур.
Йдеться про дотримання одного з фундаментальних принципів верховенства права — принципу правової визначеності.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що законодавство має бути достатньо чітким, передбачуваним і зрозумілим, аби людина могла заздалегідь оцінити правові наслідки своїх дій.
Якщо ж ключові умови залишаються невизначеними або можуть змінюватися після укладення договору, виникає правова невизначеність, несумісна з принципом верховенства права.
Саме тому особа, яка підписує мотиваційний контракт, повинна до моменту його укладення отримати чіткі відповіді на всі питання, що стосуються її прав, гарантій та подальшого проходження служби.
Найбільш дискусійні питання:
1. Відстрочка встановлена постановою Кабінету Міністрів, а не законом.
Право на відстрочку від мобілізації безпосередньо пов’язане з реалізацією конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та порядком проведення мобілізації. Тому виникає питання: чи достатньо для цього постанови Кабінету Міністрів, чи такі гарантії мають бути закріплені безпосередньо в законі.
Особливо актуальним це питання стає після завершення дворічного експериментального проєкту.
2. Що буде після завершення експерименту?
Постанова розрахована на два роки. Проте документ не містить перехідних положень щодо осіб, які укладуть контракт наприкінці строку дії експериментального проєкту або реалізовуватимуть свої права вже після його завершення.
Чи збережуться всі гарантії?
Чи залишиться чинною відстрочка?
Чи потребуватиме це окремих змін до законодавства?
Відповідей наразі немає.
3. Підвищені мотиваційні чинники не конкретизовані.
Постанова не визначає вичерпного переліку підвищених мотиваційних чинників та не гарантує їх незмінності протягом строку дії контракту.
Фактично значна частина гарантій має відсильний характер до інших нормативно-правових актів, які можуть змінюватися.
Це означає, що військовослужбовець не має повної визначеності щодо всіх умов контракту на момент його підписання.
4. Відсутній чіткий механізм обчислення відстрочки.
Постанова визначає загальні правила її обчислення. Однак не встановлює:
- який орган здійснюватиме остаточний розрахунок;
- які документи підтверджуватимуть бойовий досвід;
- у які строки проводитиметься такий розрахунок;
- як вирішуватимуться спірні ситуації.
Саме ці питання найчастіше стають причиною бюрократичних спорів.
5. Не врегульовано окремі питання соціального захисту.
Постанова не дає відповіді щодо механізму обчислення окремих соціальних виплат у разі поранення, встановлення інвалідності чи втрати працездатності.
Також відсутні роз’яснення щодо окремих гарантій після звільнення зі служби.
Що, на нашу думку, потребує доопрацювання
Для забезпечення принципу правової визначеності доцільно:
- законодавчо закріпити гарантії щодо відстрочки після проходження мотиваційного контракту;
- визначити перехідні положення для учасників експериментального проєкту після завершення його дії;
- затвердити чіткий механізм обчислення строків відстрочки;
- визначити вичерпний перелік підвищених мотиваційних чинників, які не можуть бути погіршені після укладення контракту;
- врегулювати механізм підтвердження бойового досвіду та порядок реалізації всіх гарантій.
Мотивація до військової служби має будуватися не лише на фінансових стимулах.
Не менш важливими є довіра до держави, передбачуваність законодавства та впевненість військовослужбовця в тому, що всі обіцяні гарантії будуть реалізовані в повному обсязі.
Саме тому питання правової визначеності в умовах воєнного стану є не формальністю, а однією з основ справедливого правового регулювання проходження військової служби.