Міністерство оборони України надало відповідь на наш запит щодо своєї позиції стосовно законопроєкту № 15057, який передбачає внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо усунення обмежень у реалізації права військовослужбовців на звільнення у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Сам законопроєкт № 15057 зареєстрований 9 березня 2026 року та наразі опрацьовується профільним Комітететом Верховної Ради України.
Міністерство оборони законопроєкт не підтримує. У відповіді МОУ також зазначено, що така позиція сформована, зокрема, за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України.
Водночас відповідь Міністерства містить надзвичайно важливу цифру.
За оперативними даними МОУ, у Збройних Силах України проходять військову службу близько 2 тисяч військовослужбовців, які мають дитину з інвалідністю віком до 18 років. При цьому Міністерство уточнює: йдеться лише про Збройні Сили України та військові частини, безпосередньо підпорядковані МОУ. Кількість таких військовослужбовців в інших військових формуваннях і державних органах спеціального призначення Міністерство оборони не обраховувало.
Для нас принциповим у цій дискусії залишається інше.
Законопроєкт № 15057 – це не питання створення нової пільги для військовослужбовців. Це питання усунення нерівного ставлення до дітей з інвалідністю залежно від статусу їхніх батьків.
Сьогодні пункт 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що жінки та чоловіки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Тобто на етапі мобілізації держава визнає необхідність особливого захисту такої сім’ї.
Але після того, як батько або мати вже набули статусу військовослужбовця, діє інша норма – стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Вона передбачає звільнення у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років лише за додаткової умови – відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати.
Саме цю відмінність і пропонує усунути законопроєкт № 15057. Це прямо випливає навіть із його офіційної назви — щодо усунення обмежень у реалізації права військовослужбовців на звільнення у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
І тут виникає ключове питання.
Якщо за даними самого Міністерства оборони у Збройних Силах України йдеться приблизно про 2 тисячі військовослужбовців, а навіть із урахуванням інших військових формувань ця категорія об’єктивно не може становити значну частину всього особового складу, чи є достатні підстави стверджувати, що усунення такої нерівності може суттєво послабити обороноздатність держави?
Ми наполягаємо: права дитини з інвалідністю не можуть залежати від того, чи її батько або мати ще перебувають на етапі мобілізації, чи вже проходять військову службу.
Дитина не повинна втрачати обсяг державних гарантій лише тому, що її батька або матір уже мобілізували.
Статус батьків не може визначати обсяг прав дитини з інвалідністю.
Саме тому ми й надалі будемо наполягати на усуненні цієї законодавчої нерівності та підтримці законопроєкту № 15057.