Ні для кого не буде секретом, що росіяни протягом своєї історії вчиняли екоциди по відношенню до України, її населення та природи. Одними з найвідоміших проявів цього злочину можна згадати підрив двох ГЕС – ДніпроГесу та Каховської ГЕС. Отже, що таке взагалі екоцид? Екоцидом є масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Міжнародне право наразі не має чіткого визначення таких злочинів, проте додатковий протокол 1 до Женевських конвенцій наголошує, що АЕС, греблі та дамби не повинні стати об’єктами нападу, якщо це може призвести до тяжких втрат серед цивільного населення.
Перший екологічний злочин, який слід згадати, стосується забруднення водних ресурсів України. Війна росії проти України має катастрофічний вплив на наше довкілля, на сільське господарство, на промисловість та на звичайне побутове споживання. У головної річки України — Дніпра, з якого ми забезпечуємо 80% споживання води, з початку повномасштабного вторгнення значно погіршився стан вод. Першим прямим наслідком війни на стан вод можна вважати руйнування інфраструктури. Очисні споруди, водопроводи, каналізаційні мережі, нафтобази та промислові обʼєкти в багатьох містах були пошкоджені внаслідок масових російських обстрілів критичної цивільної інфраструктури. Це все призвело до того, що у воду, в тому числі через підземні води, потрапила велика кількість забруднюючих речовин. Вже зараз у воді збільшилась кількість важких металів, таких як мідь, сполуки сірки та залізо.
Були зафіксовані деякі випадки потрапляння нафтопродуктів у ґрунтові води. Це впливає на всі харчові ланцюги в Україні та призведе до погіршення стану здоровʼя населення України, а на деяких територіях, де точились сильні бойові дії, використання води може бути заборонено по прикладу територій, на яких йшли основні бойові дії під час Першої світової війни.
Окремо варто згадати підрив Каховської ГЕС, який мав катастрофічний наслідок на екологічну ситуацію на Півдні України. Це призвело до втрат людьми життя, здоровʼя, усього майна. Сотні тисяч людей постраждали від нього, їх домівки були затоплені, а їм самим довелось ховатись від води, яка весь час підіймалась і забирала з собою усе, що могла винести, у Чорне море. Після того, як води Каховського водосховища вичерпались, стався масовий мор риби, а сільське господарство Півдня України втратило єдиний відносно доступний засіб зрошення сільськогосподарських земель. Також це може загрожувати безпеці Запорізької АЕС, оскільки її охолодження відбувається з вод Дніпра.
Другий екологічний злочин, який вартий уваги, це мінування нашої території. Нерозірвані снаряди отруюють нашу землю, загрожують безпеці, здоровʼю та життю населення України. Наразі в Україні відбувається активне розмінування території і площа цього мінування поступово зменшується. Станом на червень 2024 року саперами було обстежено понад 130 гектарів території України та було знешкоджено більше півмільйона боєприпасів. Якщо в липні 2023 року більше 174 тисяч кв. км. земель було заміновано, то в липні 2024 року ця площа зменшилась до 144 тисяч і має подальшу тенденцію до зменшення. Розмінування дозволяє зупинити просочування в ґрунти сполук, які отруюють його, а також дозволяє відновити економічну активність на цих територіях. Проте нерідко бувають ситуації, коли території, які були розміновані, піддаються повторним обстрілам і знову стають небезпечними. Саме тому Україні необхідна допомога союзників у цьому питанні, щоб якнайскоріше завершити основні процеси з розмінування, які згідно Національної стратегії повинні закінчитись до 2033 року.
Слід також згадати знищення росіянами природньо-заповідних зон. Україна докладала певні зусилля для того, щоб захистити природу від пагубної людської діяльності. Проте для окупантів це нічого не означає. Для них немає ніякого значення, чи живуть на територіях рідкісні тварини, чи ростуть рідкісні рослини. Вони використовують ці території для своїх власних злочинних військових цілей. Найстаріший український заповідник «Асканія-Нова», який знаходиться на окупованій Херсонщині, найбільше постраждав від російського вторгнення. Там росіяни розмістили свої опорні пункти та свою техніку, розпочали відлов тварин «для задоволення», а також вигнали українську адміністрацію, яка зналась на тому, як доглядати за ними. Через військові дії навіть відбувались масові пожежі, через які постраждали рідкісні тварини, які були привезені з інших країн та континентів. Фактично заповідник зараз знаходиться на межі зникнення. Проте це не одиничний випадок, якщо подивитись на те, що росіяни роблять в інших заповідних зонах, наприклад, в природному парку «Джарилгацький» чи «Великому Лугу», — на цих територіях вони утворюють свої оборонні позиції чи мають плани вже на забудову цих територій. Жодної мови про збереження популяцій тварин чи рекреаційних зон немає.
На жаль, з кожним днем збитки, завдані нашій екосистемі, збільшуються, а тому її збереження після війни повинно стати одним із пріоритетів для української влади, як і притягнення росії до відповідальності за їх злочини. Україна повинна стати першою країною, яка притягне агресора до відповіді за вчинення злочинів проти довкілля, і, сподіваємось, що після війни поняття екоциду буде закріплено в міжнародному праві, так само, як інші злочини колись були закріплені після Другої світової війни.
Український центр захисту прав людини.
Українська 
English